Ельза Фельдманн відома письменниця, журналістка не лише у Відні, а й далеко за його межами завдяки своїм унікальним творам. У них вона дала чітке розуміння життя різних верств населення, пише ivienna.info.
Складне дитинство
Ельза на власному досвіді знала, що таке сувора реальність. Вона народилася у Відні 25 лютого 1884 року. Її батько був торговцем, мати — домогосподарка. Разом із чотирма братами та сестрами Ельза зростала в бідних умовах. Часте безробіття батька змушувало сім’ю неодноразово переїжджати.
Мати, виховуючи чотирьох дітей, працювала вдома. Через це Ельза з ранніх років болісно сприймала той факт, що суспільство ділиться на кілька категорій. Бувши школяркою, вона відчувала соціальну ізоляцію, зовсім не розуміючи причини. Ельзі постійно доводилося терпіти глузування однокласників, які не спілкувалися з нею лише через те, що вона з бідної сім’ї.
Попри все жінка змогла заявити про себе як талановита журналістка, письменниця в середовищі, де здебільшого домінували чоловіки.
Журналістська діяльність
У 1904 році Фельдманн познайомилася з Артуром Шніцлером, який чинив на неї великий вплив на початку творчого шляху. У жовтні 1914 року Ельза написала Артуру листа, в якому просила дати оцінку її творчості, а саме недописаній п’єсі “Der Schrei, den niemand hört. Trauerspiel aus dem Ghetto”. У ній розповідається про виключення євреїв з суспільства.
Як з’ясовується далі, Шніцлер виконав прохання, оскільки він був присутній на прем’єрі у віденському театрі “Volksbühne”. Пізніше у своїх щоденниках він писав, що Фельдманн відвідувала його постійно.
Навіть у роки монархії оповідання Фельдман періодично публікувала відома віденська газета “Die Zeit”.
У період Першої світової війни Ельза писала для газети “Abend” драматичні статті, в яких висвітлювала погані умови роботи ювенальної юстиції того часу.
З 1918 до 1920 року в “Neuen Wiener Journal” з’явилися “Bilder von der menschlichen Seele”, у яких письменниця зосередила увагу на людях, що опинилися у складних умовах: інваліди війни, матері-одиначки, безхатченки.
У 1920 році її статті на подібні теми публікувала “Neue Freie Presse”. У цей період Ельза стала позаштатним редактором газети “Arbeiter Zeitung”, де надалі постійно публікувалася.
Тут вона розмістила більшу частину своїх журналістських робіт, а також препринт своїх двох романів. Один із них “Löwenzahn”, що вийшов другим виданням у 1930 році був перекладений угорською мовою, є свідченням успішного дебюту. У ньому вона описує останні роки правління Габсбургів.
Письменницька кар’єра
У 1922 році Фельдманн стала співзасновницею віденської групи міжнародної асоціації “Clarté” заснованої Анрі Барбюсом. Це об’єднання займалося боротьбою з війною та її наслідками.
Свій перший роман “Leib der Mutter” Ельза опублікувала в 1924 році. Головний герой у ньому журналіст, який повернувся з Америки й оселився в нетрях великого міста. Там він став свідком насильства в родині. Через великі злидні чоловік руйнує своє життя, він спілкується з нижчими верствами суспільства, що в кінцевому підсумку стає його фатальною долею.
У 1928 році вийшов ще один том “Liebe ohne Hoffnung”, у якому були зібрані оповідання, що раніше публікувалися в газетах. Однак з посиленням впливу націонал-соціалізму кар’єра Фельдманн погіршилася.
Після заборони діяльності “Arbeiter Zeitung” у 1934 році вона втратила свою головну видавничу платформу, де був опублікований її останній серійний роман “Martha und Antonia”. У цьому творі письменниця протиставляє дві долі пролетарських жінок.
Усвідомлюючи політичну загрозу, на яку вона наражалася як єврейка, Фельдманн передала всі свої рукописи акторці Фріді Майнхардт.
У 1938 році всі романи письменниці Фельдманн внесли до списку небажаної літератури. У червні 1942 року після кількох переїздів через виселення з муніципальної квартири, письменницю затримало гестапо і депортувало до Собібора. Через кілька днів після депортації Ельза Фельдманн померла.