Уже восени австрійці почали усвідомлювати небезпеку пандемії грипу. До Європи це небезпечне захворювання прийшло з Іспанії, тому його в майбутньому почали називати “іспанка”. Серед населення поповзли чутки, що поширюється легенева чума. Віденське Міністерство охорони здоров’я спростувало їх, сказавши, що паризький бактеріолог Антон Гон довів, що хвороба не має нічого спільного з чумою. На жаль, Міністерство недооцінило небезпеку, що насувається, адже “іспанка” стала наймасовішою епідемією в історії людства. Більше на сайті ivienna.info.
Підготовка до епідемії
Проаналізувавши всю інформацію, лікарі дійшли єдиного висновку, що поширенню грипу у Відні неможливо запобігти, оскільки збудник невідомий, тому почали заздалегідь готуватися. Насамперед зробили спроби отримати аспірин з міжнародних джерел, оскільки в Австрії були лише його запаси.
Австрійський Червоний Хрест надав велику кількість цього препарату. У Відні вже починалася паніка серед людей. Щоб запобігти таємній торгівлі, було дозволено продавати препарат людям у невеликій кількості.
Окрім цього, Міністерство охорони здоров’я почало думати над ізоляцією хворих, адже люди могли заразитися як легкою, так і смертельною формою грипу. Тому потрібно було ізолювати всіх.
Усі школи закрили, містянам заборонили відвідувати кафе, кінотеатри, театри, оскільки люди заражалися здебільшого в таких місцях. Крім цього, продавці магазинів обслуговували своїх клієнтів на вулиці.
Було наказано в кожній лікарні створити ізольований грипозний кабінет. У місті відкрили кілька відділень для госпіталізації хворих. Загалом було виділено близько 700 ліжок.
Розвиток епідемії
Попри те, що Міністерство до останнього переконувало містян, що все буде добре, у Відні було недостатньо місць у лікарнях, оскільки заражених було дуже багато. Тому людей із гострими формами грипу розміщували в поліційних дільницях, спеціальних наметових містечках, які були створені на околицях міста.
Не було часу на поховання тіл, які часто лежали у квартирах тижнями. Це було пов’язано з браком вільних могил, а цвинтарні зали були переповнені трупами.
Щоб хоч якось розв’язати цю проблему, довелося терміново розширювати кладовища. У період з 1 вересня до 19 жовтня 1918 року у Відні померло від “іспанки” 3125 осіб.
Епідемія не щадила нікого, вона забирала життя всіх. Багато людей, заразившись, помирали вже наступного дня, більшість смертельних випадків була серед людей 20-30 років. Смерть наставала через власний імунітет, який різко реагував на вірус. Він виробляв забагато антитіл, від яких руйнувалися легені.
У хворих на “іспанку” спостерігалися такі симптоми: синюшність шкірних покривів, кашель, задишка, слабкість, лихоманка, втрата свідомості, блювота. Без лікування вірус спричиняв внутрішню кровотечу, від чого хвора людина захлиналася власною кров’ю. Хвороба протікала настільки швидко, що навіть не залишалося часу на лікування.
Головний урок епідемії іспанського грипу полягав у тому, що європейцям довелося кардинально переосмислити підхід до охорони здоров’я. Варто зазначити, що на початку 20 століття практично всі лікарі були приватниками. Насамперед вони обслуговували еліту, захищаючи її від епідемій, а нижчі класи людей зовсім не могли потрапити на прийом й отримати медичну допомогу.
Не тільки Відень, а й інші країни визнали, що громадську охорону здоров’я варто координувати на міжнародному рівні. Адже відгородитися від епідемії державним кордоном нереально. У зв’язку з цим, у 1919 році у Відні з’явилося перше міжнародне бюро з боротьби з епідеміями.