У 1679 році віденцям довелося битися з невидимим ворогом, якого неможливо було перемогти зброєю, ним виявилася чума. З усіх епідемій, які вражали Відень, саме чума стала найстрашнішою. Більше на сайті ivienna.info.
Упродовж багатьох століть чума відома в народі, як “чорна смерть”, наводила жах на людей. Від неї була не застрахована жодна людина, і неважливо, дворянин вона чи жебрак.
Всьому виною людська діяльність
На момент епідемії гігієнічні умови у Відні були дуже поганими. Вони стали ідеальним підґрунтям для виникнення епідемій. Крім цього, станом на 1679 рік у місті та передмістях різко зросла кількість мешканців (70 тис. осіб).
У Відні було багато шкіряних заводів, де утримували й забивали худобу. Під час своєї діяльності вони виробляли брудні стічні води. Носіями хвороби були також солдати з дружніх країн, які допомагали віденцям боротися з османцями, а також емігранти, які прибули до Відня на збір винограду.
Велику небезпеку для людей становили численні побутові колодязі, вода в яких була забруднена нечистотами з вигрібних ям. Зрозумівши, що потрібно якомога швидше щось робити, міська влада виступала з проханнями до містян не викидати на вулицю сміття, мертві туші тварин, але ніхто не слухав, адже це було звичайною практикою.
Таке недбале ставлення до довкілля, антисанітарія призводили до неодноразових спалахів чуми, проте вони були не такими страшними як останній. До речі, коли відбувся перший спалах хвороби, віденці почали звинувачувати євреїв, що начебто ті отруїли колодязь з водою і тим самим спровокували епідемію. Однак на той час у Відні не було жодного єврея.
Порятунок життів
Щойно в місті стало відомо про перших хворих, люди почали вдягати маски, думаючи, що вони захистять від чуми. Багато хто приймав усілякі аптекарські засоби, але все це було даремно, адже їх долали болі в м’язах, слабкість, нудота, блювота. Імператорська сім’я і більша частина двору покинули місто. Леопольд I втік до Праги обхідними шляхами.
У передмістях Відня було створено спеціальні лазарети, куди розміщували інфікованих громадян. Один із таких знаходився в Сен-Марксі, у ньому за хворими доглядали ченці з ордену Святого Лазаря.
У пік епідемії вулиці Відня нагадували якийсь страшний фільм, люди не встигали ховати мертвих, трупи лежали на вулицях тижнями. Щоб уникнути хаосу, місцева влада примушувала ув’язнених ховати тіла загиблих.
Оскільки рити окремі могили вже було неможливо, померлих кидали в ями, засипали сухим вапном.
Про що повідомляє аналітика
Станом на серпень 1679 рік, у Відні померло близько 2000 осіб, свого піку епідемія досягла восени, тоді загинуло близько 3000 осіб. У збережених записах ідентифіковано 7196 жертв чуми, але загалом, кількість може бути значно більшою. За оцінками, які враховують смертність у прилеглих до Відня районах, ця цифра становить від 30 до 50 тисяч осіб.
Сучасні аналітики стверджують, що чума забрала близько 140 тисяч життів містян, найімовірніше ці дані трохи перебільшені, але все одно є свідченням масової загибелі людей.
Лише з настанням холодів епідемія відступила. У квітні 1680 року були зафіксовані останні смерті. Уже влітку 1680 року на Грабені відбулася велика церемонія на честь відкриття дерев’яної Троцької колони відомої тепер як “Чумна колона”. Вона є нагадуванням про страшну епідемію, яка нещадно вбивала людей.
Зробивши висновки, міська влада спільно з медиками розробили певні заходи безпеки проти нових спалахів, які охопили перевірку емігрантів, закриття закладів, де збиралося велике скупчення людей.
Лише завдяки спільним зусиллям й негативному досвіду, віденці змогли подолати “чорну смерть”.