Молода, красива жінка з Відня Гізела Айбушиц привернула до себе увагу всього світу. Вона змогла досягти того, що багато сучасників вважали неможливим і невідповідним для жінки. Гізела стала майстринею годинників, пише ivienna.info.
Газети США, Великої Британії, європейського континенту з великою вдячністю і захопленням писали про 19-річну годинникарку Гізелу Айбушиц.
Боротьба за право
У 1892 році у віці 47 років пішов з життя батько Гізели Ігнац. На той момент дівчинці виповнилося 10 років. Ігнац Айбушиц був одним з багатьох єврейських емігрантів, який приїхав до Відня в 19 столітті й зробив єврейську громаду найбільшою в монархії. Завдяки праці та майстерності він заснував годинниковий бізнес у 3 районі за адресою Rennweg 47. У 1883 році Ігнацу дали громадянство Відня, що було не так легко на той період.
Для отримання громадянства необхідно було довести наявність грошей для утримання сім’ї та довести свою порядність.
Для емігрантів громадянство давало право брати участь у голосуванні та висувати свою кандидатуру на виборах.
Оскільки вдовам дозволялося продовжувати бізнес колишнього чоловіка, навіть без ліцензії на торгівлю, Марі мати Гізели почала займатися годинниковою справою.
Нащадків по чоловічій лінії у Марі не було, вона планувала передати бізнес доньці. Однак для цього потрібно було пройти спеціальне навчання, визнане гільдією годинникарів і скласти іспити.
Гізела завжди цікавилася ремеслом, і з великим задоволенням у дитинстві спостерігала за роботою батька. Коли дівчинці виповнилося 15 років, вона захотіла стати годинниковим майстром. Її дядько судовий адвокат Зиґфрід Айбушиц зареєстрував Гізелу на навчання до гільдії годинникарів, але отримав запеклий опір.
Спочатку в кооперативі заявили, що не братимуть на навчання жінку, а матір дівчинки звинуватили у “збагаченні коштом приданого”. Це означало, що Гізела зобов’язана була пройти навчання, потім відпрацювати належний за законом час як помічник у сімейній домашній майстерні. Тільки після цього їй було дозволено вести самостійну справу.
Гільдія годинникарів негативно ставилася до навчання жінок, її представники вважали, що жінки нічого не розуміють у технічних аспектах механічних годинників.
Якщо все ж таки жінка освоювала цю професію, то їй можна було збирати годинники тільки під керівництвом чоловіка.
Гільдія зовсім не розраховувала на наполегливість Гізели та її родини.
Зрозумівши, що з представниками установи неможливо ні про що домовитися, дядько Гізели звернувся до торгового відомства, де отримав дозвіл на навчання дівчинки, але представники гільдії були невблаганні. Після довгої та важкої боротьби за своє право Гізела все ж змогла вступити й навчатися мистецтву годинникарства.
Навчання, кар’єра
Коли Гізелі виповнилося 15 років, вона почала навчатися під пильним контролем членів гільдії, своїх майбутніх колег і директора годинникової школи в Карлштейні.
У 1902 році її виправдали, голова гільдії Вільгельм Бауер визнав, що даремно відмовив Айбушиц під час вступу.
Уже 1906 року Гізела заявила про себе на весь світ, адже вона стала першою і єдиною майстринею годинникаркою в Австрії.
На жаль, існує дуже мало інформації про її подальше життя. Відомо лише те, що разом зі своїм чоловіком Юліусом Швітцером з 1927 року вона керувала магазином годинників. Однак у 1929 році їхній шлюб розпався.
У 1937 році Гізела брала участь у “Jüdischen Gefährdetenfürsorge”, що опікувалася єврейськими в’язнями. У 1938 році після анексії Австрії вона не змогла покинути країну. У 1942 році її депортували в Малий Тростенець (найбільший гітлерівський концтабір на території Білорусії) і нещадно вбили.