Фрідріх Вотруба – ім’я, що стало символом австрійської скульптури XX століття. Його монументальні роботи, виконані в абстрактному стилі, вражають своєю силою та експресивністю. Він не боявся експериментувати з формами та матеріалами, створюючи твори, що відображали його унікальне бачення світу. Вотруба залишив по собі не лише виняткову художню спадщину, але й вплинув на розвиток сучасного мистецтва, залишаючись однією з найвидатніших постатей у світі скульптури. Далі на ivienna.info.
Трохи біографії
Фрідріх Вотруба народився 23 квітня 1907 року у Відні, в багатодітній родині. Фріц Вотруба був наймолодшою дитиною у багатодітній родині чесько-угорських іммігрантів. Його захоплення мистецтвом зародилося ще в юності, коли він перебував у францисканському монастирі в словенському місті Копер. Особливі враження на нього справило сакральне мистецтво, представлене в церковній господі, зокрема сцена з Юдіфом і Олоферном.
Спершу Вотруба опановував ремесло гравера-штампувальника, копіюючи роботу видатних майстрів, серед яких особисте місце займало творіння Мікеланджело. Ця практика допомогла йому вдосконалити свої навички та відшліфувати художній стиль. Остаточне рішення присвятити себе скульптури прийшло до нього під час відвідування курсу живопису в стилі ню у Віденській академії образотворчого мистецтва.
Навчання та еміграція Вотруби
Фріц Вотруба розпочав свій творчий шлях із навчання у майстерні гравіювання та тиснення з 1921 по 1924 рік. З 1926 по 1928 рік він удосконалював свої навички в Школі мистецтв і ремесел під керівництвом Антона Ганака. У 1929 році Вотруба розпочав кар’єру вільного художника, а його перший чоловічий торс був створений протягом 1928–1929 років.
На початку 1930-х років митець активно подорожував Європою, зокрема відвідав Німеччину та Нідерланди, а також представив свою першу виставку в Ессені. У цей період місто Відень придбало його роботу «Молодий велетень», що значно підвищило впізнаваність скульптора. Його талант отримав міжнародне визнання.
З 1938 по 1945 рік Вотруба був змушений емігрувати до Швейцарії через єврейське походження його дружини. Після завершення війни він отримав призначення до Академії образотворчих мистецтв і зосередився на розвитку власного художнього стилю. Його роботи вирізнялися монументальністю та динамічними формами. Особливо популярними були бронзові скульптури, а також мінімалістичні бетонні композиції, у яких Фрідріх зменшив деталізацію, водночас зберігаючи потужний виразний ефект.
Післявоєнні роки
Після завершення Другої світової війни, завдяки ініціативі Герберта Бекля, Фріц Вотруба повернувся до Австрії, щоб очолити майстер-клас скульптури в Академії образотворчих мистецтв. Він активно підтримував ідеї культурного відродження та прагнув розвивати просвітницьку політику в мистецтві.
Перші місяці після повернення він присвятив викладанню, але згодом повністю віддався культурній реконструкції Відня. В Академії Вотруба зосередився на популяризації мистецтва віденського сецесіону, яке на той час було майже забутим. Його першою значною скульптурною роботою після повернення стала «Велика стояча фігура», яка ознаменувала новий етап у його творчості. У цій роботі він лише умовно позначив основну структуру людського тіла, що стало характерним для його подальших скульптур. Його стиль дедалі більше відходив від класичних канонів анатомії, акцентуючи на структурі та тектоніці форми.
Як і під час подорожі у Швейцарії, майстерня Вотруби у Відні перетворилася на осередок мистецького життя. Тут збиралися художники, музиканти, письменники та студенти, обговорюючи нові ідеї та перспективи розвитку мистецтва.
Історія кохання скульптора
Фріц Вотруба знайшов своє єдине справжнє кохання у класі Антона Ханака, де познайомився з Маріан Флек – донькою єврейського купця та талановитою студенткою, що вивчала скульптуру. Їх почуття швидко переросло в глибоку прив’язаність, і в 1929 році пара одружилася. Маріан, відмовившись від власної мистецької кар’єри, стала не лише дружиною, а й головною підтримкою Фріца, присвятивши себе його творчому шляху.
Любов подружжя піддавалась суворим випробуванням. Через єврейське походження Маріан вони змушені були тікати від нацистського переслідування і в 1938 році емігрували до Швейцарії. Проте навіть у вигнанні їхній зв’язок залишався непорушним. Після війни, у 1945 році, Фріц і Маріан повернулися до Відня, сподіваючись на новий початок.
У 1949 році у Маріан діагностували рак. Трагедія увірвалася в життя митця в 1951 році, коли Маріан померла. Її втрата стала для Фрідріха непоправним ударом. Вона була його єдиним справжнім коханням, музою та вірною супутницею, чий слід назавжди залишився в його серці та творчості.
Цікаво! Щире кохання до Маріан не завадило Фріцу одружитися ще раз. Восени 1956 року Вотруба одружився у Відні з Люсі Ворел, колишньою медсестрою його покійної дружини Маріан.
Мистецтво для суспільства
Починаючи з 1950-х років, Фріц Вотруба активно працював над створенням масштабних мистецьких проєктів у громадському просторі. Серед його знакових робіт – пам’ятник Ріхарду Вагнеру (1969, Майнц) та монументальна скульптура «Велика лежача фігура» (1971, Роттердам). Вотруба також створював рельєфи для архітектурних споруд, численні портретні голови та працював над сценографією для театру у Відні, на Зальцбурзькому фестивалі, а також в Афінах і Берліні. Значний внесок митець зроблений і в графічному мистецтві.
Окреме місце у творчій спадщині скульптора займає Церква Фріца Вотруби, збудована у Відні-Мауер між 1974 і 1976 роками. Ця унікальна споруда, відома як «Zur heiligsten Dreifaltigkeit», виконана в стилі бруталізму і складається зі 152 бетонних блоків різних розмірів, найбільший з яких сягає 13,10 метрів. Архітектурна композиція не має симетрії, а вузькі віконні прорізи надають будівлі особливого драматизму. Сам Вотруба прагнув довести, що у стриманості можна знайти красу та гармонію, яка буде дарувати людям відчуття спокою та радості.
Нагороди митця та його останній проєкт
За своє життя австрійський скульптор зробив багато статуй, завершив безліч проєктів. Талант і новаторський підхід Фріца Вотруби були відзначені престижними нагородами: у 1947 році він отримав Премію міста Відня, у 1958-му став лауреатом Великої австрійської державної премії та Гран-прі Всесвітньої виставки в Брюсселі, а в 1971-му був ушанований Австрійською почесною відзнакою за заслуги в галузі науки та мистецтва.
У 1974 році Фріц Вотруба завершив свою останню монументальну роботу – «Велика людина, що стоїть». У середині червня того ж року Папа Павло VI нагородив його медаллю Понтифікату.
Помер видатний скульптор у Відні, 28 серпня 1975 року. Його поховали з почестями на Центральному кладовищі Відня. У 1993 році на його честь було названо набережну Фріца Вотруби у Відні.
Ранні роботи Фріца Вотруби формувалися під впливом видатних майстрів скульптури, таких як Роден, Бурдель, Лембрук, а також класичного античного мистецтва. На початковому етапі його творчості відчувався вплив його наставника Ханака, проте згодом його стиль зазнав змін під впливом Клімта, Шіле, Кокошки та міжнародного модернізму. Таким чином, Вотруба ввібрав у себе стилістичні та ідейні течії свого часу. Протягом усієї своєї кар’єри скульптор прагнув до спрощення форм, досягнення чіткості та монументальності.
Джерела: artinwords.de, www.lempertz.com, www.belvedere.at, www.geschichtewiki.wien.gv.at, austria-forum.org, www.biografiasyvidas.com