Едуард Зюсс — геолог, громадський діяч, якому належить гіпотеза про існування континенту Гондвани та океану Тетіс. Він брав активну участь у будівництві віденського водопроводу і регулюванні річки Дунай. Завдяки своїм роботам, Зюсс зробив революцію в австрійській геології, пише ivienna.info.
Усе починалося з палеонтології

Едуард народився 20 серпня 1831 року в Лондоні. У 1834 році сім’я Зюсс переїхала до Праги. Близько 5 років Едуард навчався в празькому Клементиумі. Однак у 1845 році навчання довелося покинути, оскільки він разом з сім’єю переїхав до Відня. У 1846 році Едуард почав навчиться у Віденському політехнічному інституті.
У 1848 році Зюсс приєднався до революціонерів і вступив до Академічного легіону. У цей період він знову вирушив до Праги, де продовжив навчання в політехнічному інституті. Часті відвідування Празького національного музею та різноманітні екскурсії околицями міста, спонукали в Едуарда інтерес до палеонтології.
У 1849 році Зюсс повернувся до Відня, повністю присвятив себе вивченню граптолітів богемського силуру. У 1851 році він опублікував свою першу наукову роботу щодо цієї теми.
У 1852 році Едуард працював асистентом у “Hof-Mineralien-Cabinett”, де став першим австрійським дослідником, який вивчав викопних ссавців.
Незабаром завдяки своїм дослідженням Зюсс став відомим на весь світ.
Геологія та інновації у Відні

У 1862 році Зюсс покинув “Hof-Mineralien-Cabinett” і почав працювати у Віденському університеті на кафедрі геології. Варто зазначити, що з 1860 року Зюсс почав вивчати геологічні умови Відня. Він зосередив увагу на актуальній на той час проблемі — водопостачанні міста. У середині 19 століття віденські будинки отримували воду приблизно з 10 000 колодязів.
Особливо складна ситуація склалася в деяких районах міста, приміром, у Мацляйнсдорфі, де жителі отримували воду з водопроводу Зібенбруннера, яка була забруднена трупною отрутою з кладовища Мацляйнсдорф.
Щоб покращити погані санітарно-гігієнічні умови, у Відні створили комісію з водопостачання. До неї увійшло 12 учасників разом з Зюссом.
Попри заперечення, скандали, у 1870 році почали будувати перший у Відні високогірний джерельний водопровід. Вода в який надходила з Вапнякових Альп, розташованих на кордоні Нижньої Австрії та Штирії. Урочисте відкриття водопроводу відбулося в жовтні 1873 року.
Другою важливою роботою геолога Зюсса було регулювання Дунаю. Віденська державна рада почала розглядати це питання з 1860 року у зв’язку з постійними повенями.
У 1867 році сформували комісію з регулювання Дунаю, до якої увійшов Зюсс. Комісія ухвалила рішення про створення нового русла річки, яке ввели в експлуатацію у 1875 році.
Працюючи в міській адміністрації, Зюсс паралельно писав наукові роботи. У 1875 році він ввів у геології термін “біосфера”, а в 1885 році – “Балтійський щит”.
У 1875 році у своєму дослідженні “Die Entstehung der Alpen” на 168 сторінках, він чітко виклав свій погляд на утворення гір.
У своїй роботі “Das Antlitz der Erde” (1883-1909 роки) геолог дав загальне уявлення про будову та розвиток земної кори. Зюсс вважав, що форма і будова складчастих гірських ланцюгів вказують на їхнє утворення шляхом стиснення земної кори. Утворення морських западин геолог представляє як процес обвалення земної кори. У своїй праці він описав завдання, що стоять перед теоретичною геологією, і припустив шляхи її розвитку.
Завдяки своїм унікальним науковим досягненням Зюсс був членом численних наукових установ. До кінця своїх днів він був відданий науці. У квітні 1914 року Едуард Зюсс пішов у забуття.