Історія розвитку Відня як імперської столиці та культурного центру нерозривно пов’язана з еволюцією її міської інфраструктури, зокрема, з появою та розбудовою якісних доріг. Довгий час вулиці Відня, як і більшість європейських міст, були вкриті брудом та ґрунтом, що створювало значні незручності, особливо в дощові періоди, та ускладнювало рух транспорту й пішоходів. Ситуація почала кардинально змінюватися з розвитком кам’яного мощення (бруківки), яке стало справжнім технологічним проривом, що визначив обличчя сучасного міста. Далі на ivienna.info.
Історія кам’яного мощення у Відні
Історія бруківки у Відні охоплює кілька століть. Згідно з даними Austria-Wiki, перші відомі спроби систематичного кам’яного мощення вулиць датуються XVII століттям. Проте більш регулярне брукування міських артерій розпочалося приблизно з 1765 року, а у новіших районах ця практика набула поширення в 1820-х роках. Цікаво, що історичні дослідження також виявили частини мощення на площі Freyung, які сягають ще XII століття за деякими джерелами, що свідчить про використання ранніх форм мощення у найстаріших частинах міста.
Значною віхою у розвитку віденської бруківки стало впровадження так званого «Wiener Würfel» («Віденський Куб»). З 1826 року почали активно використовувати куби, виготовлені з граніту, зі стороною приблизно 18,5 см. Ця форма каменю була стандартизована, і, як стверджують джерела, одним із неофіційних мотивів такого розміру та ваги було зробити його менш придатним для використання як «бойовий» камінь або матеріал для барикад під час частих революційних подій того часу.
Камені «Wiener Würfel» укладали у піщане ложе. Ця техніка забезпечувала дорожньому покриттю необхідну гнучкість і дозволяла відносно легко замінювати окремі зношені куби без необхідності демонтажу великої ділянки дороги. Таким чином, «Віденський Куб» став характерним і впізнаваним елементом міського пейзажу.
Матеріали та особливості віденської бруківки
Еволюція бруківки у Відні відображає перехід до використання більш міцних і довговічних матеріалів. Спочатку для мощення використовувався пісковик (Flysch-Sandstein), проте згодом його замінили на значно міцніші гранітні камені. Граніт добували у кар’єрах, зокрема, у районі Mauthausen.
Гранітні куби вирізняються винятковою міцністю, що дозволяє суттєво подовжити термін їхньої служби. Кожен такий куб має шість граней, і після зношення однієї з них камінь можна просто перевернути, відкриваючи для використання нову грань.
Окрім стандартного мощення, у Відні застосовувалися спеціальні типи укладки для забезпечення функціональності. Одним із таких прикладів є «Pferdepflaster» (бруківка для коней) або «Geritzte» (надрізані камені). Ці камені мали насічки й укладалися поперечно до напрямку руху, забезпечуючи краще зчеплення для підкови кінного екіпажу.
Сьогодні на важливих історичних вулицях, таких як Höhenstraße, збереглися зразки класичного старого мощення. Міська влада визнає їхню історичну цінність, і такі ділянки частково перебувають під охороною.
Епоха асфальту та збереження історичного мощення
Наприкінці XIX та на початку XX століття у Відні розпочалася нова епоха в дорожньому будівництві, ознаменована поступовим витісненням кам’яної бруківки асфальтом. Перші згадки про спроби асфальтування окремих доріг у місті зафіксовані вже у другій половині XIX століття. Впровадження асфальтового покриття було зумовлено зростанням інтенсивності руху, потребою у більш гладких і тихих дорогах для автомобільного транспорту.
У сучасний період старі гранітні куби, які колись формували обличчя Відня, часто виявляються «прихованими» під пізнішими шарами асфальту. Під час проведення дорожньо-ремонтних робіт комунальні служби регулярно натрапляють на ці історичні елементи мощення.
Попри домінування сучасних покриттів, у Відні не вщухають дискусії щодо збереження автентичної бруківки. Покриття на деяких історичних ділянках міста визнається частиною культурної спадщини та підлягає захисту, що підкреслює прагнення Відня балансувати між потребами сучасної інфраструктури та збереженням історичного міського ландшафту.
Збереження бруківки та її значущість у XXI столітті
Віденська історична бруківка у XXI столітті зберігає свою значущість не лише як елемент естетичної спадщини, але і як важливий кліматичний фактор. Дослідження показують, що кам’яні плити мають кращу здатність до відбиття світла, ніж темний асфальт. Завдяки цьому бруківка менше нагрівається, що є критично важливим для пом’якшення ефекту «міського острова тепла» та поліпшення загального міського клімату.
Для підтримки цих традиційних покриттів збереглося окреме ремесло брукарів (Pflasterer). Ці фахівці продовжують використовувати та зберігати традиційні техніки укладання, що гарантує якість і довговічність покриття.
Завдяки своїй винятковій довговічності, старі гранітні куби часто не викидаються, а утилізуються та використовуються повторно. Багато «віденських кубів» просто перевертаються на іншу грань, щоб продовжити термін їхньої служби, демонструючи принцип сталого використання матеріалів.
Джерела: www.diepresse.com, kurier.at, www.geschichtewiki.wien.gv.at, www.1133.at