У лабіринті віденських вулиць, де колись лунали лише стукіт кінських копит та дзвін трамваїв, зароджувалася служба, покликана стати символом миттєвої допомоги та надії у вирі нещастя. Історія розвитку швидкої допомоги у Відні – це не просто хроніка медичних інновацій, а захоплива розповідь про еволюцію людського співчуття, про прагнення полегшити біль та врятувати життя у кожну мить, коли це стає критично необхідним. Від перших незграбних візків до сучасних, високотехнологічних реанімобілів, цей шлях сповнений як героїчних зусиль окремих ентузіастів, так і масштабних міських ініціатив, що разом творили рятівну мережу, без якої важко уявити життя людини. Далі на ivienna.info.
Пожежа в Рінгтеатрі та організація служби порятунку
Жахлива трагедія сколихнула Відень 8 грудня 1881 року. Руйнівна пожежа в Рінгтеатрі забрала життя понад чотирьохсот людей, оголивши кричущу потребу в організованій та оперативній допомозі. Саме цей пекельний досвід став каталізатором для історичної події. Вже наступного дня, сповнені рішучості запобігти подібним катастрофам у майбутньому, граф Ганс Вільчек, барон Яромир фон Мунді та Ернст Ламезан-Салінс об’єднали свої зусилля та заснували Віденське добровільне рятувальне товариство (Wiener Freiwillige Rettungsgesellschaft, WFRG). Ця ініціатива стала першою організованою службою швидкої допомоги на теренах Австро-Угорщини, започаткувавши нову епоху в наданні екстреної медичної допомоги.
Проте, прагнення до порятунку людських життів не було чимось абсолютно новим для Відня та й усієї Європи. Ще в Середньовіччі різні чернечі ордени, такі як Лицарі святого Іоанна, Мальтійські лицарі, Тамплієри та Тевтонський орден, виконували важливу функцію надання першої допомоги як у воєнний, так і в мирний час. Згодом, у XVIII столітті, імператриця Марія Терезія у 1769 році видала спеціальний патент, який містив інструкції щодо надання допомоги постраждалим від нещасних випадків та навіть передбачав винагороду за успішні рятувальні операції. Її син та наступник Йосип II продовжив цю важливу справу, видаючи подібні розпорядження.
Поява першої установи для порятунку
Початок XIX століття ознаменувався створенням у Відні в 1803 році першої «рятувальної установи», яка стала своєрідним взірцем для багатьох інших європейських країн, демонструючи важливість централізованої організації допомоги. У 1830 році естафету надання рятувальних послуг перейняли «Chirurgische Offizinien» – «Хірургічні кабінети», що свідчило про розуміння необхідності медичної кваліфікації у цій сфері. Однак, Санітарний закон 1870 року вніс певні зміни, поклавши відповідальність за організацію рятувальних служб на рівень провінцій та муніципалітетів.
І все ж, саме жахлива пожежа в Рінгтеатрі та невідкладна реакція на неї Яромир фон Мунді, графа Ганса Вільчека та Ернста Ламезана-Салінса призвели до заснування ефективної та організованої «Wiener Freiwillige Rettungsgessellschaft» у 1881 році. Варто зазначити, що окремі ініціативи існували й раніше, наприклад, у Клагенфурті «рятувальний загін» було створено ще в 1866 році.
Еволюція рятівної мережі Відня
У центрі імператорського Відня, де бруківка пам’ятала ще стукіт карет Габсбургів, 1 травня 1883 року сталося непомітне, але надзвичайно важливе відкриття. За адресою Фляйшмаркт, 1, відчинила свої двері перша медична станція Віденського добровільного рятувального товариства. Минуло лише кілька годин, і доля вже випробувала новостворену службу – наступного ж дня її залучили для надання термінової допомоги постраждалим, чиї імена загубилися в історії, але чий біль став першим свідченням необхідності та своєчасності цієї ініціативи.
Минуло всього два роки, і рятівна мережа Відня зробила ще один важливий крок. У 1885 році, неподалік величного Віденського державного оперного театру, на елегантній Гізелаштрассе, 1 (нині Бьозендорферштрассе), відкрилася друга медична станція. Тепер допомога стала ще ближчою, а час реагування на надзвичайні ситуації – ще коротшим.
Але як швидко доставити лікаря до того, хто потребує допомоги, крізь заплутані вулички та гамірні площі? У 1886 році Відень знайшов чудове рішення. У двадцяти стратегічно важливих місцях міста з’явилися спеціально обладнані пункти. Ці «рятувальні пости» стали немов артеріями міста, готовими миттєво транспортувати хворих та поранених до найближчої медичної станції, долаючи відстані, які пішки здавалися нескінченними у вирі нещастя.
З приходом нового століття, Відень вступив в епоху технічного прогресу, що не оминув і службу порятунку. Введення в експлуатацію Віденської міської залізниці стало не лише революцією у транспортній системі, але й подарувало місту унікальний інструмент для надання допомоги у великомасштабних катастрофах. У 1900 році на рейки вийшов спеціальний вагон швидкої допомоги. Обладнаний вісьмома ліжко-місцями та повним комплектом необхідного медичного устаткування, цей мобільний шпиталь на колесах був готовий вирушити на місце будь-якої аварії на залізниці, стаючи символом готовності міста до будь-яких викликів.
Але справжній прорив чекав Відень у 1905 році. На центральній медичній станції з’явився красень, що пахнув свіжою фарбою та бензином – перший автомобіль швидкої допомоги. Виготовлений австрійською компанією Daimler у Вінер-Нойштадт, цей самохідний екіпаж став втіленням швидкості та мобільності. Тепер лікарі могли долати значні відстані за лічені хвилини, добираючись до пацієнтів туди, куди раніше доводилося добиратися годинами. Епоха кінних екіпажів добігала кінця, поступаючись місцем новій, епосі механізованої швидкої допомоги, що обіцяла врятовані життя та нову надію для кожного, хто опинився у біді на вулицях прекрасного Відня.
Післявоєнне відродження Віденської рятувальної служби
Після закінчення війни в 1945 р. міська рятувальна служба практично не існувала; з понад 80 машин залишилася лише одна. Тому рятувальникам довелося користуватися ручними візками та носилками. На початку 1947 року місто отримало від британських окупаційних військ 28 санітарних машин. Довгий час санітарними машинами були списані армійські машини зі складів Великобританії та США. У 1950 році місто отримало від ФРН одинадцять сучасних автомобілів швидкої допомоги.
Перша рятувальна станція, відкрита після війни, була в Інцерсдорфі, так що з 9 жовтня 1948 року в місті було загалом шість таких станцій. Штаб-квартира була розташована на Radetzkystraße 1, 3-й поверх, і були філії в Маріягільфі, Пенцінгу, Оттакрінґу та Флорідсдорфі. У 1950 році в Брігіттенау (20, Gerhardusgasse 1-5) було відкрито медичну станцію, яка містила вісім машин швидкої допомоги.
Попри всі обмеження, взимку 1946 року в районі Відня почала діяти аварійно-рятувальна служба зимових видів спорту. Вона була організована робочою групою з організації та впровадження аварійно-рятувальної служби зимових видів спорту (WUD) під керівництвом Гірської рятувальної служби Австрії. У сніжну неділю чергували понад 400 волонтерів, деякі з них несли постійну службу. Наступного року була доступна команда рятувальників із 200 осіб, розподілених у 20 місцях надання допомоги. Червоний Хрест виділив дві машини швидкої допомоги. До 1949 року мережа зросла до 30 станцій, де 270 волонтерів опікувалися 91 жертвою аварії.
Домашній догляд
З березня 1947 року працювала «Віденська служба медсестер вдома», яка займалася доглядом знедолених людей, які потребували допомоги, яких не можна було госпіталізувати. Асоціація виплачувала зарплату кваліфікованим медсестрам і помічникам і відправляла їх додому до хворих.
У наші часи у Відні та по всій Австрії рятувальні операції здійснює ціла низка організацій, серед яких Oesterreichisches Rotes Kreuz (Австрійський Червоний Хрест), Johanniter-Unfall-Hilfe (Допомога при нещасних випадках Йоганнітів), Malteser Hospitaldienst (Госпітальна служба Мальтійського ордену), Bergrettungsdienst (Гірська рятувальна служба) та служби порятунку на воді, Arbeiter-Samariter-Bund (Робітничий Самаритянський Союз) та інші. Крім того, важливу роль у проведенні рятувальних робіт відіграють поліція та пожежні команди, демонструючи спільні зусилля різних служб у забезпеченні безпеки та допомоги населенню.
Джерела: www.geschichtewiki.wien.gv.at, utppublishing.com, www.hmpgloballearningnetwork.com, austria-forum.org, www.voluntariness.org