У Відні, де колись лунали вальси Штрауса та шепіт імператорських таємниць, розгорталася ще одна, не менш важлива історія – історія народження. Зазирнути у минуле акушерства у Відні – це ніби відкрити скриньку з таємницями, де переплітаються народні вірування, перші наукові прориви та відчайдушні спроби допомогти жінкам у найвідповідальніший момент їхнього життя. Ця розповідь – про мужність породіль, про інтуїцію повитух, про перші спроби лікарів втрутитися у таїнство народження, і про довгий шлях Відня до того, щоб стати одним із провідних центрів акушерської допомоги у світі. Далі на ivienna.info.
Становлення акушерства у Відні
Відень відіграв визначну роль не лише в культурному та політичному житті Європи, але й у становленні сучасної медицини. Особливо значущою є історія акушерства в цьому місті, яка стала ключовою у боротьбі з жахливими післяпологовими ускладненнями та впровадженні життєво важливих гігієнічних норм. У XIX столітті Відень був беззаперечним лідером медичної освіти та практики, а його знаменита Віденська загальна лікарня (Allgemeines Krankenhaus) мала у своєму складі дві окремі акушерські клініки: одну, де працювали висококваліфіковані лікарі, та іншу, де допомогу породіллям надавали досвідчені акушерки.
Однак, на превеликий жаль, статистика того часу дивувала своїм контрастом: рівень смертності серед жінок у першій, лікарській клініці, був значно вищим, ніж у другій, акушерській. У період з 1840 по 1846 рік фатальні випадки в першій клініці сягали неймовірних 98,4% на 1000 пологів, тоді як у другій цей показник становив лише 36,2% на 1000. Ця разюча різниця стала предметом пильного вивчення та пошуку причин такого трагічного дисбалансу.
Ще у другій половині XVIII століття акушерство у Відні почало трансформуватися, поступово переходячи під контроль лікарів з університетською освітою. Заснування спеціалізованих пологових будинків ознаменувало становлення акушерства як самостійної медичної дисципліни. У 1789 році імператор Йосип II зробив важливий крок, заснувавши акушерську клініку при Генеральній лікарні. Керівництво цією клінікою до 1822 року здійснював видатний Йоганн Лукас Бур, який перед тим вивчав передовий досвід у Голландії, Франції та Англії.
Саме у Відні Бур перейняв принципи щадного акушерського догляду від Антона Йоганна Рехбергера, директора лікарні в Санкт-Марксі. На відміну від поширеної у XVIII столітті практики широкого застосування акушерських щипців, Бур був переконаним прихильником природних пологів, вдаючись до інструментальної допомоги (накладання щипців, повороти, перфорації) лише у вкрай рідкісних випадках. Він також відмовився від практики підготовчих очисних процедур, вважаючи їх зайвими.
Поява пологової клініки
У 1834 році у Відні з’явилася ще одна важлива інституція – пологова клініка, яка стала центром підготовки кваліфікованих акушерок. Крім того, Йосифінська медико-хірургічна академія (Josefinum) пишалася такими відомими фахівцями в галузі акушерства, як Вільгельм Йозеф Шмітт та Йозеф Шпет, чиї праці зробили значний внесок у розвиток цієї науки. Зокрема, Вільгельм Йозеф Шмітт, який очолював акушерську кафедру з 1804 по 1826 рік, заслужив визнання як точний теоретик, що ретельно обґрунтовував показання до акушерських втручань.
Починаючи з 1810 року, учень та наступник Бура, Йоганн Кляйн, запровадив новаторську для того часу практику навчання студентів-медиків не на штучних моделях, а на справжніх трупах. Однак ця прогресивна ідея мала трагічні наслідки. Оскільки студенти, після занять у прозекторській, часто без належного миття рук контактували з вагітними жінками у пологовому будинку, різко зросла кількість смертей від післяпологової лихоманки. Після розділення навчання лікарів та акушерок у двох різних клініках з 1839 року, цей зв’язок став статистично очевидним, особливо у першій, лікарській клініці.
Тріумф та трагедія Ігнаца Земмельвейса
У 1847 році у Віденській загальній лікарні угорський лікар Ігнац Земмельвейс здійснив просте, але революційне спостереження, яке назавжди змінило світ медицини. Працюючи асистентом у першій акушерській клініці, він помітив жахливу закономірність: високий рівень смертності серед породіль безпосередньо залежав від недостатньої гігієни рук медичного персоналу.
Земмельвейс не лише констатував факт, але й наполегливо шукав рішення. Його спостереження та ретельні експерименти переконливо довели, що причиною фатальної післяпологової гарячки є саме передача інфекції через брудні руки лікарів та студентів-медиків, які часто приходили до породіль безпосередньо з патологоанатомічного відділення.
У відповідь на це тривожне відкриття, Земмельвейс запровадив обов’язкову процедуру, яка здавалася елементарною, але мала колосальний вплив. Він зобов’язав усіх лікарів-стажистів перед кожним оглядом пацієнток ретельно мити руки водним розчином хлорного вапна. Результати цієї простої гігієнічної вимоги були разючими: рівень смертності у першій клініці, який раніше сягав катастрофічних 18%, стрімко знизився до менш ніж 2%.
Проте, на жаль, новаторське відкриття Земмельвейса спочатку не знайшло належного визнання серед провідних медиків клініки, попри підтримку таких авторитетних постатей, як Карл Рокітанський та Фердинанд Гебра. Зіткнувшись з академічним неприйняттям та не маючи можливості продовжити свою наукову кар’єру у Відні, розчарований Земмельвейс повернувся до свого рідного міста Будапешта. Лише значно пізніше, у 1858 році, студенти-медики були офіційно зобов’язані дезінфікувати руки перед відвідуванням пологового будинку, що стало остаточним тріумфом ідей Ігнаца Філіппа Земмельвейса та важливим кроком на шляху до безпечного материнства.
Розквіт віденської гінекології на зламі століть
На межі XIX та XX століть віденська гінекологія переживала період справжнього розквіту, позначений новаторськими досягненнями. Ще у 1882 році Карл Павлік, тимчасово очолюючи гінекологічне відділення Віденської поліклініки, вперше здійснив катетеризацію сечоводу в клініці видатного Теодора Більрота, відкривши нові можливості в діагностиці та лікуванні. Рудольф Хробак пішов ще далі, запровадивши в гінекологічну практику методи мікроскопії та експериментальної фізіології. Саме Хробаку належать перші спроби гінеколого-ендокринологічних досліджень, і він справедливо вважається засновником Віденської школи акушерства. Імена Рудольфа Хробака та Фрідріха Шаута увійшли в історію не лише завдяки будівництву нових клінічних корпусів на рубежі століть, але, перш за все, їхнім революційним досягненням у галузі гінекологічної хірургії.
Ернст Вертгайм зі своїм учителем Фрідріхом Шаутом розробили два основні хірургічні підходи до лікування раку матки – вагінальний та абдомінальний. У перших десятиліттях XX століття Фріц Хітшман та Людвіг Адлер провели фундаментальні дослідження змін клітинної структури матки протягом менструального циклу. Вихідцями школи Рудольфа Хробака були також видатні науковці Генріх фон Пехам та Вільгельм Вайбель.
Важливо! Б’янка Біненфельд, перша жінка-гінеколог в Австрії, яка здобула докторський ступінь у 1904 році, також плідно працювала в клініці Шаута.
Сучасна гінекологія: продовження традицій і новаторства
Естафету досліджень у сфері жіночого здоров’я підхопили вчені наступного покоління. Йозеф Галбан, блискучий хірург, став одним із перших дослідників, хто глибоко вивчав теорію гормонів та їхню роль у жіночому організмі. Фріц Кермаунер зосередив свої зусилля на вивченні ракових захворювань жіночої статевої сфери. Тасіло Антуан, який працював у Першій жіночій клініці Віденського університету з 1947 року, присвятив свою діяльність діагностиці та лікуванню раку шийки матки. Його наступник Едуард Гітш заснував сучасну гормональну лабораторію та спрямував свої наукові інтереси на профілактику та лікування післяопераційних ускладнень гінекологічних втручань, особливо при раку матки.
Гуго Гусслейн став знаковою постаттю, важливим реформатором акушерської практики. Саме за його ініціативи було запроваджено систему абонементів для вагітних та створено перше в Австрії відділення інтенсивної терапії для породіль. Йоганнес Губер, зосередившись на проблемах фертильності та безпліддя, створив ґрунтовні праці в галузі гінекологічної ендокринології та був провідним експертом-консультантом парламентського комітету, який розробляв Закон про репродуктивну допомогу.
Таким чином, Відень продовжує залишатися одним із провідних центрів розвитку гінекології та акушерства у Європі, зберігаючи багаті традиції новаторства та прагнення до покращення жіночого здоров’я.
Джерела: pmc.ncbi.nlm.nih.gov, techno.nv.ua, www.geschichtewiki.wien.gv.at, www.tagesspiegel.de, beyondarts.at