Відень – місто, відоме не лише своєю культурною спадщиною, а й визначним внеском у розвиток європейської медицини. Одним із найяскравіших символів цього є Загальна лікарня Відня (Allgemeines Krankenhaus) – найстаріша лікарня столиці Австрії, яка має понад три століття історії. Її заснування стало важливим кроком у становленні сучасної медичної системи, а стіни старої лікарні зберігають пам’ять про революційні відкриття, прогрес у галузі охорони здоров’я та долі тисяч пацієнтів. У цій статті ми розглянемо, як виникла ця установа, які етапи розвитку пройшла та яку роль відіграла в історії європейської медицини. Далі на ivienna.info.
Тисячолітня еволюція лікарень Відня
Історія лікарень у Відні сягає глибокої давнини, щонайменше початку XIII століття, коли перші заклади такого типу виконували радше функцію соціального забезпечення, ніж медичної допомоги, слугуючи прихистком для літніх, немічних та нужденних. Середньовічні та ранньомодерні “госпіталі” були більше місцями піклування про матеріальні потреби та духовний спокій тих, хто опинився на межі життя.
Переломним моментом стало заснування у 1784 році імператором Йосифом II Загальної лікарні. Ця подія ознаменувала важливий крок у розумінні призначення медичних закладів, поступово відокремлюючи догляд за хворими від опіки над бідними. Протягом XIX століття Відень покрився густою мережею лікарень, але справжня трансформація відбулася завдяки прогресу медичної науки, муніципалізації в 1920-х роках та розвитку соціальної держави після 1950-х. Саме ці фактори призвели до формування сучасної системи охорони здоров’я, яка охопила все міське населення, а віденські лікарні стали її міцним фундаментом, виконуючи не лише лікувальну, а й важливу дослідницьку функцію.
Від благочестя до турботи про здоров’я: перші кроки
У середні віки головним завданням лікарень було прийняття та утримання бідних, старих і паломників. Ці заклади сприймалися як своєрідні перехідні пункти між земним життям та вічністю. Тому їх діяльність ґрунтувалася насамперед на релігійних засадах, забезпечуючи підопічних не лише їжею, але й духовною підтримкою та належним похованням. Сестринська справа в сучасному розумінні тоді ще не була пріоритетом. Важливим критерієм для прийняття слугувала непрацездатність, спричинена фізичними вадами.
Першими, хто засновував лікарні для приймання подорожніх та паломників, були християнські ордени. Приблизно у 1158 році у Відні з’явився Будинок паломників, який мав ще одну важливу функцію – контроль стану здоров’я на кордонах замкового миру або біля міських воріт. Це допомагало зменшити ризик занесення епідемічних захворювань, що становило значну загрозу в ті часи.
Велика чума та перші міські лікарні
Жахлива епідемія чуми, що пронеслася Віднем у 1349 році, безсумнівно, підкреслила важливість наявності медичних закладів, хоча їхня тогочасна спроможність боротися з подібними лихами була обмеженою.
Першою лікарнею, заснованою безпосередньо у Відні, став шпиталь Святого Духа, що постав до 1208 року перед Кернтнерськими воротами з ініціативи капелана та особистого лікаря герцога Леопольда VI, майстра Герхарда. Після нетривалого періоду розквіту у XIII столітті, він не зміг конкурувати з Бюргершпиталем (Громадянською лікарнею). Під час турецької облоги 1529 року будівлю було зруйновано, а майно перейшло у власність Віденської єпархії.
Бюргершпиталь, також розташований перед Кернтнерськими воротами, був заснований між 1253 та 1257 роками й до XVII століття залишався найбільшим закладом соціального забезпечення у Відні. У XV столітті тут перебувало близько 200 жінок та чоловіків. З 1517 року медичний факультет Віденського університету взяв на себе опіку над хворими в Бюргершпиталі. Після його руйнування у 1529 році, він перемістився з передмістя перед Кернтнерськими воротами на територію між сучасною Державною оперою та Новим ринком. Завдяки своїм значним земельним володінням, Бюргершпиталь став важливим економічним фактором міста. Управління лікарнею здійснювалося представниками міської ради, що забезпечувало громадянам доступ до харчів, вироблених у маєтках лікарні. Бюргершпиталь виконував функції лікарні для хворих та притулку для літніх людей і проіснував аж до кінця XIX століття.
Окрім звичайних лікарень, існували також спеціалізовані заклади – лепрозорії, розташовані за межами міських мурів, такі як лікарня Святого Іоанна в Зіхенальсі, згадка про яку датується 1298 роком. Ці перші кроки у створенні медичних закладів Відня заклали основу для майбутнього розвитку однієї з найрозвиненіших систем охорони здоров’я в Європі.
Передісторія появи Загальної лікарні Відня
До другої половини XVIII століття у Відні не існувало чіткого розмежування між медичною допомогою та соціальним піклуванням. Тому заснування Загальної лікарні було тісно пов’язане з опікою над бідними. Великий будинок для бідних, зведений у 1693 році, слугував не лише притулком для “гідних бідних”, але й для хронічно хворих та колишніх солдатів-інвалідів. Проте основний тягар лікування пацієнтів лягав на лікарню Святого Марка. Таким чином, перші кроки до створення централізованої системи охорони здоров’я були тісно переплетені з розв’язанням соціальних проблем міста.
Історія Великого будинку для бідних бере свій початок у 1693 році, коли імператор Леопольд I розпочав його будівництво з метою надання житла ветеранам турецьких воєн та бездомним. Ще раніше імперський радник доктор Йоганн Теобальд Франкх передав свою власність для створення солдатського шпиталю, на основі якого і був зведений Великий будинок для бідних у період з 1693 по 1697 роки, а згодом розширений у 1725 році. У 1733 році цей комплекс складався вже з п’яти дворів і міг вмістити до 5000 осіб.
Важливо зазначити, що, попри свою назву, заклад також надавав притулок військовослужбовцям-інвалідам. Першим етапом будівництва став “Великий двір” (Invalidenhof), який пізніше став першим внутрішнім двориком Загальної лікарні. Завдяки щедрим пожертвам Фердинанда Фрайгерра фон Тавоната у 1726 році, будівлю вдалося значно розширити, і до 1733 року вона включала вже п’ять дворів, що вміщували 5000 осіб, демонструючи масштабність соціальної опіки того часу.
Народження Віденської загальної лікарні
У другій половині XVIII століття, під впливом далекоглядного Герарда ван Світена та за підтримки мудрої правительки Марії Терезії, система охорони здоров’я та соціального забезпечення Відня вступила в епоху значних перетворень. Саме в цей період були зроблені перші, але важливі кроки до чіткого розподілу функцій між різними соціальними інституціями. Проте, справжній поштовх до глибоких реформ відбувся вже за одноосібного правління імператора Йосифа II. Його “Директивні правила” від 16 квітня 1781 року заклали міцний фундамент для майбутніх змін.
У 1783 році були сформульовані основні принципи заснування Загальної лікарні, які передбачали її розміщення на території колишнього Великого будинку для бідних. Головним призначенням нової установи визначалося лікування та догляд за пацієнтами з гострими захворюваннями. Йосиф II, керуючись власним баченням ефективної організації соціальної сфери, розпустив Великий будинок для бідних, прагнучи розділити різні соціальні заклади Відня відповідно до їхніх специфічних завдань. Після того, як інвалідів було переведено до шпиталю Nepomucenispital на Ландштрассе, а цивільних бідняків – до Bäckenhäusel і Haus Zum blauen Herrgott, Йозеф Ґерль у 1783 році розпочав масштабну перебудову території.
Уже 16 серпня 1784 року оновлена будівля урочисто відкрила свої двері як “Загальна лікарня”. Цікаво, що Йосиф II надихався паризькою центральною лікарнею Hôtel Dieu, яку він відвідав під час своєї подорожі до Парижа в 1777 році. Над головними воротами було викарбувано символічний напис: “Saluti et solatio aegrorum” – “На порятунок і втіху хворих”, що яскраво відображало нову місію цього важливого медичного закладу.
Источники: www.geschichtewiki.wien.gv.at, museumofthemind.org.uk, pmc.ncbi.nlm.nih.gov, vienna-tourist.com, geschichte.univie.ac.at